Vasyl Stus: A Hundred Years (From Ukrainian)

A Hundred Years Since Sich Went Down

By Vasyl' Stus

Translated by A. Z. Foreman

A hundred years since Sich* went down.

Siberia. Cells in Solovkí**.

And dead of night wraps right around

A hellhole land and hellish scream.

A hundred years of tortured dreams,

Of expectations, faith and blood

Of sons all branded for their love,

A hundred hearts like blazing beams.

And from their bast shoes they grow up,

From cossack breeches on the plain,

From smokey huts slaves grow to sons

Of their one mother, their Ukraine.

You will no longer perish, stout

Land sacked and slaved for centuries. 

Oppressors cannot choke you out

With Siberias or Solovkís.

You are still suffering in pain,

You are still ripped and raggedy,

But, tough already and untamed,

You have stood tall for liberty.

Your mother's milk was anger. Now

You'll get no peace from it. It will 

Keep growing, growing, growing till

The final prison doors go down,

And with a joyful, thunderous roar

The sky drops lightning bolts, as words

That are Shevchenko's*** prophet birds

Over the Dnipro's waters soar.

*Sich - main encampment of the Ukrainian Cossacks until Catherine II ordered it destroyed

** Solovkí — the Solovkí islands were home to an infamous Soviet concentration camp that bore their name. 

***Ukraine's national poet

Audio of me reading the original Ukrainian:

A. Z. Foreman · "A Hundred Years" by Vasyl Stus, read in Ukrainian and in my English translation

The Original:

Сто років як сконала Січ.

Сибір. І соловецькі келії.

І глупа облягає ніч

пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,

і сподівань, і вір, і крові

синів, що за любов тавровані,

сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,

із шаровар, з курної хати

раби зростають до синів

своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

земля, рабована віками,

і не скарать тебе душителям

сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,

ти ще роздерта на шматки,

та вже, крута і непокірна,

ти випросталася для волі,

ти гнівом виросла. Тепер

не матимеш од нього спокою,

йому ж рости і рости, допоки

не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом

спадають з неба блискавиці,

Тарасові провісні птиці —

слова шугають над Дніпром.